|
Із
самого початку Лебедин був укріпленим сотенними містечком Сумського козацького
полку. Фортечні стіни були дубовими з 20 вежами, у дев'ятьох з який знаходилися
проїзні ворота. На озброєнні гарнізону нараховувалося 9 гармат, 88 мушкетів і 5
затинних пищалей - по тим часам цілком достатнє озброєння, щоб надійно
захистити місцевість від поляків і татар.
Нові магазини міста
|
Військова
служба того часу була неймовірно важка. Платня не платилася, а давалися
земельні наділи й угіддя, що обробляли самі козаки зі своїми родинами. Постійна
готовність до виступу в походи чи до оборони, будівництво нових і нових укріплень, не залишали часу на
мирну працю.
Восени
1708 р. лебединці стають активними учасниками боротьби проти шведських
загарбників. 20 листопада в Лебедин прибув зі своїм штабом Петро I. Цар жив у
будинку лебединського сотника Татарчука. Тут же в місті знаходився і новий
український гетьман И.Скоропадський. В Лебедині почала діяти спеціальна слідча
комісія А.Д.Меншикова в справі "зради гетьмана Мазепи".
|
Вознесенський собор. 1874 р
Самий древній храм у Сумській області.
Зруйнований в 1939 році ХХ ст.
|
Після
ліквідації полкового військово-адміністративного устрою на Україні в 1765 р.
Лебедин швидко стає великим ремісничим центром на Слобожанщині. Якщо в 1773 р.
ремісників у місті нараховувалося 274, то вже до 1796 р. їх було понад 1500. З
ремесел найбільше переважали плетиво і фарбування вовняних поясів. Далеко за
межами Слобожанщини славилися кольорові Лебединські пояса та килими.
До
середини XIX в. повітове місто Лебедин по кількості жителів займав у губернії
третє місце після Харкова й Ахтирки. Після підведення до міста в 1895 р.
залізниці з'являються цегельні заводи, парові млини, друкарні, електрична
станція, починає діяти "електротеатр"(Кінотеатр).
Продовжують існувати і традиційні ремесла...
|
Миколаївська церква.
|
Вулиця
Першотравнева (колишня Трьохсвятительська) у Лебедині. Тут улітку 1893 р. жив і
працював композитор Сергій Рахманінов. У 1905 р. Лебедин знаходився в центрі
масових селянських виступів: у повіті до цього часу відзначалася найвища в
Харківській губернії орендна плата за землю. Вимоги про зниження плати селяни
супроводжували підпалом поміщицьких садиб, розгромом сільськогосподарських економій,
рубанням приватних лісів. Після введення урядом воєнного стану на вулицях міста
відбулися бої лебединців з військами і поліцією.
У
1930-х роках після багаторічних дослідів місто прославилося новою породою
великої рогатої худоби, що отримали назву "лебединська". Донедавна ця
порода була основною у багатьох господарствах України.
|
Воскресенська церква, середина XVIII в.(фрагмент)
|
Сьогоднішній
Лебедин має кілька підприємств машинобудівного профілю і легкої промисловості.
Розвивається переробка сільськогосподарської продукції.
З 1936 р. у місті
діє добре відомий в Україні державний художній музей.
Лебединщина - край розкішних лісів і пшеничних морів, шовкових луків і небесної сині,
край добротворення і ратних подвигів, край мужніх та щирих на пісню та труд
людей.
...
Це місто де вперше в Україні і в тодішній Російській імперії було встановлено
сільський телефон, що започаткувало витоки сьогоднішнього телефонного зв'язку
та заклало підвалини Internet у місті Лебедині... В 1911 році вже працювала
станція електрозв'язку (телефонна станція). Працювала вона із 7 години ранку до
11 години вечора. В правилах користування телефоном значилось: "Передача
посредством телефона сведений, содержание коих противно законам, общественному
порядку и нравственности и неприлично по выражениям, а равно передача музыки не
разрешаются" .
|
|
Довгий
час Лебедин не чіпала сучасна архітектура. Старі типи слобожанських хат,
просторі сільські дворища, лавки купців, кам'яні торгівельні ряди, 13
старовинних церков, притаманне слобожанам планування вулиць та майданів робили
його так би мовити, музейним містечком...
Мандрівники
початку XIX століття описували місто: "лебединский
уезд особенно известен... своим редчайшим местоположением... Не только на
Украине, но и в целой России найдётся весьма мало таких мест, каковы окресности
Лебедина" Старовинний Лебедин
виглядає молодим і красивим. Лебедин - місто музеїв. Тут діють краєзнавчий та
художні музеї, музей Бориса Гмирі...
|
|
Не
раз вороги приходили на нашу землю, щоб поневолити українців, але всякий раз
одержували гідну відсіч. Були і тяжкі часи для Лебедина - коли місто руйнували
загарбники. Період бурхливого промислового i соціального розвитку повіту
припадає на кінець XIX-XX ст.. У 1895 році стала до ладу гілка залізниці від
ст. Боромля до Лебедина, що сприяло роботі цукрового заводу у Романівці, куди
було введено залізничну колію, Будильського, Боровеньського, Караванського,
Куличанського, Василівського спиртозаводів, водяних i вітрових млинів,
продукція яких надходила для потреби російської армії За кошти місцевих
поміщиків в сільській місцевості, тобто провінції України i у всій Російській
імперії було споруджено телефонний зв'язок, довжина лінії якого перевищила
сотню верст. У 1904 poцi у Лебедині став до ладу флагман борошномельної
промисловості п'ятиповерховий млин Миколи Кононенка та Івана Пивоварова, який
переробляв мільйони пудів зерна на piк, з яких третина надходила з
Лебединського повіту.
|
|
Незабаром
купця Миколу Кононенка обрали міським головою. У 1913р. вирішили побудувати
новий пивоварний завод, але на заваді стала перша світова війна. Вона
перешкодила продовжити будівництво залізниці до Гадяча. У 1914 році поліція
розгромила місцевий Шевченківський гурток, до складу якого входили гімназисти,
вчителі. До речі Шевченко Т.Г. побував на Лебединщіні у 1859р., даруючи нашим
землякам свої офорти, написав кілька малюнків. Революційні події i Громадянська
війна надовго загальмували розвиток народного господарства нашого краю. Близько
9 тисяч лебединців не повернулися з фронтових доріг Великої Вітчизняної війни.
Справжній розвиток промисловості i сільського господарства району почався у
післявоєнний час, головним чином у другій половині. Не можна виміряти збитків
заподіяних, ленінсько-сталінськими голодоморами 1922 та 1932-33 року...
Нині Лебедин - це районний центр Сумської області. В ньому
проживає близько 30 000 жителів.
Має розвинену мережу підприємств
машинобудівельної, харчової, легкої промисловості, продукція яких експортується до багатьох
країн, низку навчальних закладів. В
останній час набув стрімкого розвитку малий та середній бізнес, відкрились нові
спільні підприємства, реконструюються флагмани індустрії міста, почав стрімко
розвиватися курортний та оздоровчий туризм.
Головну ж гордість міста, його обличчя i суть становлять його жителі - ті,
хто будували його, оспівували словом i пензлем, боронили в часи лихоліття.
СТАРОВИННИЙ ЛЕБЕДИН.
"Лебедь в золотом поле"...
Малюнок гербу "Высочайше утвержденного" 21.09.1781 року;
"Уездный город Харьковской губернии".(Харківського намісництва) 1658
год,"Лебяжий город",
"Лебедь в золотом поле".Гласный герб.
В рамках гербової реформи Кене був
розробдений проект "В золотом щите черный лебедь с червлеными глазами,
клювом и лапами".
Про геральдику міста
дивитись тут >>> Лебедин Заснований як слобода
у 1658р. Назву, очевидно, отримав від села Лебедин на Черкащині, звідки прибули
перші поселенці. ...
Пам'яток
архітектури и Лебедині збереглося дуже мало. Недовговічний будівельний
матеріал, часті пожежі та провінційний тип забудов - все це не сприяло їхньому
збереженню. Вище ми вже згадували про значні пожежі в центрі міста. В 1871 році
згоріла i окраїна Лебедина - слобода Кобижча. Вогонь лютував більше тижня.
Вітер i літня спека не давали можливості зупинити лихо. Згоріло більше 150
дворів. У вогні загинуло четверо дітей i багато худоби. Автору них рядків
пощастило записати спогади про цю подію безпосередньо від очевидців. Палали
обидві сторони вулиці: хати, комори, стайні, клуні. Люди виносили із палаючих
будинків немічних, старих та хворих домочадців i садовили їх на ряднах посеред
вулиці. На пожежу прикотив на триколісному самокаті якийсь чиновник i люди
сахались тієї чортової машини дужче, ніж вогню: плювали на неї i хрестились. 3
1883 р. по 1893 р. Лебедин горів 20 разів. 3 1906 р. по 1910 р. в місті
зареєстровано понад 50 пожеж. Воно и не дивно, адже мicтo було майже повністю
дерев'яним. Із рапорту городничого Карташова дізнаємось, що в 1834 poцi 10232
лебединці проживали в 1850 будинках. Із них тільки один кам'яний. В кращих
будинках жили заможні родини: в 54 будинках мешкали дворяни та чиновники, в 29
- служителі культу, в 26 - купці та міщани. Власниками решти були цехові,
військові обивателі, відставні солдати та інваліди. По одному будинку займали
"рабочие из преступников" (2 чол.) та однодворці (5 чол.). Та й через
тридцять років (1862 р.) в Лебедині було тільки 19 кам'яних будов. 3 них - три
церкви. Дерев'яних будинків було 2415. У рапорті лебединського повітового
справника за 1910 рік зазначено, що па той час в Лебедині було 3500 будов. Із
них кам'яних -- тільки 50, змішаних (напівкам'яних) - 150, саманних -- три,
решта -- дерев'яні. Житель міста I. II. Рожсвецький, який добре пам'ятав місто
середини XIX століття, стверджував, що на той час кам'яних під залізом будинків
у Лебедині було дев'ять. Ось вони: Будинок Миколи Петровича Галкіна (у дворі
теперішнього медучилища). В ньому в 1897-1913 роках, до збудування великого
будинку. розміщалась повітова Земська управа. Будинок Лебединського повітового
училища (тепер Будинок дитячої творчості). При утворенні в 1902 році міського
вищого чотирикласного училища до нього була зроблена прибудова. Три будинки
поряд з повітовим училищем, які належали Федору Петровичу Ільченку (в одному з
них тепер бібліотека). В 1867 році в цих будинках було відкрите Лебединське
жіноче училище другого розряду. Будинок купчихи Глобиної (не зберігся). При
ньому був постоялий двір. Садиба ця згодом дісталася торговцю Олександру
Федоровичу Юркову. Biн на місці старого збудував новий двоповерховий будинок, в
якому згодом розміщався дитячий диспансер. Будинок міського голови купця
Ільченка (на Трьохсвятській вулиці). Будинок купця Антона Ілліча Долженка. В
1866-1867 роках в ньому розміщалась канцелярія предводителя дворянства,
Михайлівського графа Капніста (поряд з будинком лікаря 3ільбсрника). Будинок
купця Гурмаженка. Згодом він перейшов у власність провізора Лебедєва, який
утримував "вольну" аптеку. Пізніше будинок цей став власністю
торговця Большенка. Будинок міського голови Івана Юхимовича Снесарьова (на розі
Базарного майдану). В ньому до 1927 року розміщувалась поштово-телеграфна
контора. Будинок Максима Залеського. До кам'яних будов того періоду слід
віднести i лебединські торгові ряди. "Предписание" на їx будівництво
було дано в 1856 році: "По высочайше утвержденному плану по г. Лебедин
назначены на Базарной площади каменные лавки, ныне мы желаем приобресть место
для устроения таковых"
ПЛАНУВАННЯ
МICTA.
Haші пращури були
досить практичними людьми, до того ж не байдужими до прекрасного. Тому при
виборі місцевості для заселення враховували не тільки оборонний та
господарський характер, а и мистецький. Засновники Лебедина вибрали для
поселення живописне місце межиріччя. Несходимі бори i велетенське озеро
оточували Лебедин з ycix боків. Та не менш мальовничого місцевості була
необхідним компонентом. Серед загальних вимог на перший план виступала оборона
міста. Для Лебедина не було особливо важливо поблизу проходили Моравський та
Ізюмський шляхи, якими татари ходили в Україну i Рociю. Та и територія була
смирною між постійно ворогуючими державами Польщею та Москвою. Природний
захисток поселяни вибрала надпиши. На південному сході велике болото, з якого
витікає річка Труфаика, з півночі із заходу місто оперезає болотиста річка
Вільшанка з багатьма заводями. І тільки зі сходу була вузенька смужка
відкритого поля. Труфаика народна назва річки. В історичних документах частіше
згадуються інші її назви Бравка, Воровка, а один документ, датований 1773 роком,
и назвав чомусь - Нелепківка. До пас дійшло багато планів Лебедина. В переважні
більшості це плани перебудови (конфірмовані), в яких незмінна части на центр
міста. Само це и допомагає зробити детальний опис Лебедина старих часів. Першою
архітектурною спорудою, про яку дійшли до нас описи, був лебединський замок.
Вже в середині XVII століття він був обнесений глибоким ровом i валом. По
гребеню вала пила дерев'яна огорожа - частокіл. Периметр огорожі дорівнював
1250 сажнів. В замку було 20 башт. Одинадцять з них - проїжджі. На початку
XV1I1 століття замок складався із трьох городків: великого i двох менших. В
книзі Мишлаевеького "Крепости и гарнизоны Южной России" читаємо:
"Большой осадный город сделан деревянным острогом и обнесен земляным рвом.
И тот острог худ и ров обвалился, в нем трое ворот градских проезжих. Другой
малый городок сделан деревянным острогом, в нем двое ворог больших проезжих да
одна фортка с восточной стороны к воде...". "Третий малый же городок
приделан к большому городу, деревянным же острогом, в нем одни ворота
проезжие". "А по мере вокруг тех городов: первая стена с восточный
стороны от наугольной бойницы до градских проезжих больших ворот 40 саж. От
проезжнх ворот до бойницы что с форткою 92 саж. От бойницы до другой наугольной
глухой бойницы, что от полуденный стороны - 61 саж. с полусажснью. От бойницы
до Перескольскои (очевидно треба читати - Переконской. Б. Т.) бойницы - 78 саж.
От бойницы до Новоугольной бойницы 26 саж. с полусаже-нью. От бойницы до
градских проезжих ворот прозываемых Шеванных - 66 саж. с полусаженью. От тех
ворот до других проезжих Никольских ворот 98 саж. От Никольских ворот до
Замковой бойницы, что с западный стороны 124 саж. От бойницы до Замковых
проезжих ворот - 69 саж. с полусаженью. От тех ворот до угла, что с полуночной
стороны - 38 саж. От угла до Замковой фортки, что к воде - 47 саж. От фортки до
градской бойницы - 63 саж. От бойницы до проезжих градских ворот - 70 саж. От
ворот до Перескольскои бойницы - 60 саж. От бойницы до перворечешюй восточной бойницы
- 110 саж. По мере вокруг во всех 4 стенах 1038 саж. Около всех 3-х городов с
правый восточный стороны и до полуденной идет речка небольшая Олыпаная".
Башти в замку були рублені, а стіни - iз сторчових паль по гребеню валу. В
описі Лебедина 1788 року теж знаходимо згадку про лебединський замок. Biн вже
без башт, без частоколу: "В нем старинный земляной вал со рвом". Що ж
це за "Большой осадный город", "другой малый городок" i
"третий же малый городок"? На це питання можна відповісти,
проаналізувавши конфірмований i стверджений підписом Катерини II "Быть по
сему" план Лебедина за 1785 piк. На плані суцільною чорною лінією
позначений "старинный земляной вал". Biн охоплював центральну частину
міста. Це - "большой осадный город". 3 ростом міста доводилось
збільшувати и фортецю. До и східно1 сторони була включена територія, що
дорівнювала майже половині першого украплення. Це "третий малый же
городок", що "приделан к большому городу". Нині на цій території
подвір'я першої школи, сквер ім. Кірова, подвір'я медучилища, районного вузла
зв'язку та плодоконсервного заводу. Там, де місто оперезає розлита в озерище
річка Вільшанка, на крутому високому березі був побудований невеличкий
п'ятисторонній замок - "другой малый городок". Biн, очевидно,
найстаріший i проіснував найдовше. Цей "городок" увійшов в усі відомі
нам плани Лебедина XVIII століття. Очевидно, саме його мали на у вазі
краєзнавці, згадуючи з 1616 року як укріплення Лебедянь. Нами вивчено більше 20
одиниць планів міста Лебедина різних років. Найстарший з них план 1784 року,
складений в курській межовій конторі. Найпізніший -- 1929 року. На основі
вивчення аланів ми склали схему розташування основних громадських будов в межах
старого валу i за ним. Слободи Довгалівка i Кобижча, то були i е складовими
частинами міста, на схемі показані тільки частково. Як стверджував С. А.
Таранушенко, рештки валу лебединської фортеці існували до 1810 року. А порохові
склади замку були перероблені під міську лазню. У примітках до плану
реконструкції Лебедина, затвердженого Миколою I 10 серпня 1845 року напиши
"Быть по сему Николай", в переліку об'єктів, які "предположенныя
к сломке", значиться острог. Та розбирати його майже не довелось. В пожежу
1854 року згоріла огорожа острогу i "баня при старом остроге". Тут
мова йде не про острог-фортецю, а про острог тюремний, який був у межах
"большого осадного города". Рештки його були розібрані в 1866 році.
Земляні ж укріплення Лебедина зберігались досить тривалий час. Ось їх опис у
відомостях генерального межування за 1785 рік: "Город имеет укрепление: с
трех сторон окружен земляным валом вышиною от горизонта от 2 до 3 саженей,
шириною также от 2 до 3 саженей; по углам 4 батареи; для закрытия же их насыпан
земляной вал вышиною в 1 сажень. Въезд в крепость с четырех сторон". Як
бачимо, про частокіл i башти мови в документі немає, бо на той час потреба в
них відпала. Четвертою стороною укріплення була річка Вільшанка, яка під самою
фортецею "делала крутость", та осипний рів глибиною від 1 до 4
сажнів. Територія, де болото та річки не досить захищали, а насипати вал не
було можливості, лебединці перекопали. Цей куток ще и тепер зветься Перекопом.
Планування вулиць у фортеці відповідало напрямку оборонних валів. Розташування
майдану в Лебедині типове для українських міст - із західного боку собору
(церкви). Майдан був порівняно просторий. Цікавою особливістю планування
Лебедина е те, що поза центром напрямок вулиць має радіально-контурну
спрямованість. Вулиці йдуть в бік обновник населених пунктів: на Охтирку i
Олешню - вулиця Охтирська, на Зіньків - 3іньківська (тепер Першотравнева); на
Межир1ч - Межиріцька (колишня Широка на Кобижчу, вона ж Стаханівська, тепер -
Кобижча); на Гадяч - Гадяцька (тепер - Будильська). В забудові Лебедин швидко
переступив межу валу. Через 120 років після початку заселення Лебедина у приходах
Покровському, Троїцькому, Михайлівському, Петропавлівському, Воскресенському
(всі вони були за межами валу) проживало 6326 чоловік із 8844 чоловік загальної
кількості жителів Лебедина. В центрі міста розмішувались будинки врядування та
місцевої знаті. В описі до генерального плану Лебедина за 1785 рік читаємо:
"В крепости каменная церковь Успения Пресвятой Богородицы еще не
достроепна. Вторая деревянная приходская во имя Преображения Господня,
присутственные места в двух связях: В первом - уездная дворянская опека, нижний
земский суд, во второй связи - городовическое правление, стряпческая, городовой
магистрат, караульня и при ней тюремная изба для содержания колодников, архива
для поклажи письменных дел, кладовой погреб для сохранения денежной казны, соляной
казенный амбар. Питейных домов 4, небольшие ряды, 9 домов господских: первый --
примьср-маіора Кирепина, второй - капитана Герасимова, третий. - поручика
Ільковича, четвертей --прапорщика Светайлова, пятый -- прапорщика ж Светайлова,
шестой -- прапорщика Джунковского, седьмой - сотпички Красовской, осьмой -
колежского регистратора Ильченкова, девятый - колежского регистратора
Белопольского". В плані міста за 1785 piк в межах старого земляного валу
показано "присутственные уездные места", "городнический дом с
полицией и казармы", соляний та винний магазини з конторами та
караульнями, гости и ни и двір. А за валом: торгові м'ясні i рибні ряди, кузні,
бойня, кладовище. В описі Лебедина за 1787 рік в місті значиться: церква
кам'яна 1, дерев'яних 12. Казенних будівель: корпус комісарського правління для
"присутственных мест, денежная кладовая, соляной магазин построен в 1775
году, тюрма с караульней". На той час (1785 р.) в Лебедині було 1409
будинків. В плані Лебедина за 1845 piк в графі "общественные строения
предположенные к сломке" в центрі міста значаться: будинок волосного
правління з гауптвахтою, дерев'яні ланки, дерев'яна дзвіниця, присутствеині
місця, погріб повітового казначейства, хлібні магазини, кузні, караульна будка,
салотопний i фарбувальний заводи. В значних спорудах того часу в центрі міста
згадуються: собор, повітове училище, будинок городничого, двір для пожежних
інструментів, селітровий завод. Із "зданий предназначенных собственно для
войск" в середині XIX століття в Лебедині значились: пороховий погріб i
манеж (обидва за межами валу), пorpiб був збудований в 1843 році i вміщував
лише річну потребу пороху. Манеж був збудований в 1824 році i на час опису був
"ветхий, угрожающий падением". Цє звичайний великий сарай -- 24 сажні
i один аршин у довжину та 6 сажнів у ширину, під соломою, виплетений із хмизу
на дерев'яному каркасі. "Для поддержания на некоторое время, до
окончательного разрушения, сделано вокруг него 99 подпорок". Щоб повніше
уявити центр старого Лебедина, звернемося до опису будинків адміністрації,
зроблених Земським справником ротмістром Кондратьевим в 1802 році. Перший
будинок: в трьох кімнатах, де раніше було волосне правління, мала розташуватись
міська дума, дві кімнати повинне було зайняти городове правління, те дві повітове
казначейство. При цьому будинку "устроенная в земле денежная
кладовая". Другим будинок "о шести покоях" - в трьох юмнатах мав
бути земський суд, а в інших трьох - повітовий. В 1844 році присутственні
місця, повітовий суд, міська гюлщ1я, повітове казначейство i квартирна компанія
розміщувались в одному будинку "о 16 комнатах, 4-х сенях с 5-ю
выходами". Критий він був гонтом, а згодом - соломою. Збудований в 1770
році. Поряд був дерев'яний погріб під земляним дахом "о трех
отделениях" не казенна комора. Далі була "кладовая в которой хранятся
деньги, гербовая бумага и паспорта". Зроблена вона була в землі, мала по
два сажиі одному аршину i 6 вершків в довжину i ширину, заввишки один сажень i
10 вершків. Підтримувалися стіни комори з кожного боку трьома дубовими
стовпами, а стеля трьома дубовими сволоками. Двері також були дубові i обковані
залізом. "Хотя же в потолке и сделаны два окна, со всем тем сырость,
мокрота и плесень таковы, что невозможно почти хранить в оной ассигнаций,
гербовой бумаги и паспортов, не подвергая их повреждению". Дерев'яна
комора під соломою слугувала архівом повітового казначейства. Гаку ж комору
займав пров1антський магазин. Великий дерев'яний будинок з флігелем займав
полковник Лехтепбергського полку Кенський. Поруч з Майданом був будинок
городничого i пожежної команди. При ньому стояли два фл1гелі, два сараї i
конюшня, комора i льодник. Взагалі, Лебедин кінця XV11I i початку XIX століття
був досить обшарпаний. У рапорті губернського землеміра прем'ер-майора фон
Букславдена читаємо: "Ехать мне в десять городов но наместничествах и
осмотреть, очищены ли в силу высочайшей конфирмации площади и большие проезжие
улицы... В городе Лебедине площади вовсе не очищены и наполнены таким ветхим
строением под соломенными крышами, что предстоит видимая опасность жителям
равно и на большой проезжей улице приходящие в домку строения не сняты и только
плетни обломаны и потому к проезду не направлены". Характер планування
Лебедина i об'смно-просторовоі структури, очевидно, складався не хаотично, аз
врахуванням перспективи. Дослідник українського містобудування В. Вечереький
стверджує, то Лебедин було побудовано за попередньо розробленим планом, який
визначав його розвиток аж до XX століття. I навіть тоді, коли в 1780 році уряд
заходився змінювати плани міст i містечок на засадах " регулярности",
Лебедин уникнув втручання в містобудівну структуру. На нашу думку, планування
міста було тільки в межах замку, також були визначені напрямки головних вулиць
передмістя та майданів під 6удівництво ближчих до замку церков. Решта забудови
велась стихійно з послідуючими доплануваннями, але обов'язково з урахуванням
напрямків доріг до сіл i містечок, ландшафту та господарської необхідності. I
все ж планування Лебедина досить унікальне i тому заслуговує, щоб планову структуру
міста оголосити пам'яткою містобудівного мистецтва. В ньому помітне тяжіння до
"майданного" стилю, де напрямки основних вулиць беруть початок від
центрального майдану. Кожна з них веде до меншого майдану, а вже звідти вулиці
i вулички розбігаються у всебіч. Цьому сприяло те, що центр міста фактично був
на півострові, а прокладати багато доріг через болота було i не під силу, i не
було в цьому и потреби. Легше зробити кілька доріг до майданів, а звідти вже
розпочати розгалуження вулиць. Центром в Лебедині був Базарний майдан. 3 нього
виходило чотири вулиці: Замкова - до Троїцького майдану, Шевська - до
Петропавлівського, Сумська - до Майдану i Гадяцька - до Миколаївського. Базарну
площу ми бачимо иа всіх відомих картах Лебедина. Вона i тепер icнуе в тих самих
межах, що и раніше. Як уже говорилось, 26 квітня 1854 року значна частина
міста, в т. ч. i Базарна площа, згоріла. Вогонь забрав майже всі лавки купців,
якими був оточений Успенський собор, та інші споруди. На місці тих лавок купці
спорудили тимчасові крамнички, які аж ніяк не відповідали
"регулярності" забудови. Після надання властями кредитів купці в 1868
році побудували новий "гостинний ряд", який частково зберігся i до
наших днів. Із цього ряду не вціліли лиш крамниці, які стояли на місці теперішнього
Будинку побуту та магазинів "Дитячий світ" i "Кооператор".
Нині існуючі торгові ряди були побудовані після 1856 року i мали такий же
вигляд, як i спер. Не збереглись лише пригребиці кам'яних льохів. Майданом в
Лебедині називали тільки одну площу. Тепер не площа Волі. Bci майдани мали свої
назви, а цей просто -- Майдан. Це найбільша площа, яка була відразу за східними
міськими воротами. Вона досить довго слугувала місцем ycix лебединських
ярмарків. А в літні погожі дні на Майдані муштрувалися Брянський i Севський
піхотні полки дев'ятої дивізії, які квартирували в Лебедині після Кримської
війни. В 1858 році тут було збудовано кам'яну Вознесенську церкву. В 1876 році
ярмарки були перенесені на іншу окраїну Лебедина, на cyxiшe місце - до озера
Горбатого. Майдан за розпорядженням повітового справника Івана Миколайовича
Писаревського був засаджений під парк. Але низинна місцевість та близькість
болота не приваблювали відпочиваючих. Молодь гуляла на вулиш Сумські. В 1902
роді парк був вирубаний, а в 1919 році тут були поховані загиблі в боях з
денікінцями партизани. Троїцький майдан у XVIII ст. був в районі теперішньої
лікарні. Там з 1680р. стояла церква Тройці. Шелл и перенесена на інше місце
назва майдану закріпилася за його ближчою до центру міста частиною, де ще
стояла "упраздненная за ветхостью" церква Михайла. Територія майдану
довгий час слугувала плацом для навчань гарнізонного батальйону особливого роду
війська, яке здійснювало внутрішню охорону i на війну не посилалось. Солдатів
батальйону лебединці глузливо прозивали "штакунами", на що ті неабияк
ображались. В 1876 році майдан цей був засаджений під парк, частина його
збереглась до наших днів. Майдан Охтирський, або Іллінський, був чималий за
розмірами. Він розпочинався відразу за містком через Труфанське болото (частки
того мосту мороз "витягує" i вони проступають через асфальт ще и
тепер) i тягнувся під гору майже до Кононенкового млина. Тут стояла церква Іллі
та волосне правління (пізніше в цьому будинку була авто школа). Назви вулиць в
Лебедині з'явились після введення "городового положения" в 1870 році.
Це було лиш формальне підтвердження існуючих з давніх-давен назв. А пішли ті
назви від напрямків - Михайлівська, Гадяцька, Межиріцька, Сумська..., від
прізвищ поселенщв - Шкарупівка, Ламахівка, Козіївка, Чупіпвка..., від поселення
цехових - Шевська, Ковальська, Коновальська..., від назв церков -
Петропавловська, Троєщина, Трьохсвятська... Найвизначніші пам'ятки архітектури
старого Лебедина, що дійшли до нашого часу, - це монументальні споруди: церкви
Різдва, Миколи, Трьох Святих, Георгія, Вознесіння, Покрови, Воскресіння, Тройці
та перша кам'яна споруда в місті - Успенський собор. В них спорудах досить
виразно простежуються національні традиції i народний архітектурний стиль.
|